Процесуальні провокації

Пост бюрократично-філософський. Позитивний.
ТЕМА: “Процесуальні провокації”.
У продовження вчорашньої теми….
Я надто відверта людина, від чого надто часто страждаю.
У мене язик – без кісток.
Як кажуть наші місцеві очільники від адвокатури: “Аня, скажи что-нибудь, потому что, когда ты молчишь, нам страшно!”
Але свою відвертість проявляю тоді, коли надто обурена або тоді, коли є чим пишатись.
І мені не боязко сказати це людям уввічі. Як критикувати , так і висловлювати позитивну думку.
Так от. ТЕМА ПОСТУ: “Процесуальні провокації”
Це майже “процесуальне згвалтування” (с), але не є таким.
Цікава тема для професійних юристів.
Юристи -психологи. Ми часто бачимо більше, ніж людина хоче сказати. Бо, якщо поведемось на провокації клієнта, то у першу чергу постраждаємо від цього клієнта.
Сторони часто провокують: інших сторін, свідків, і навіть суд, і навіть суд у складі колегії. А суд часто провокує сторін. На певну процесуальну поведінку. На подання доказів. На вчинення певних дій.
Не важливо, чи це з умислом, чи ні. Така поведінкова психологія є. І вона варта уваги.
Так от, про головне. Дуже пишаюсь суддями, які не ведуться на ці психологічні провокації
І які не дозволяють собі таких методів.
Ми, адвокати, теж заходимо у суд за правилом: “Вход -рубль, выход – два”.
“Два рубля”- це не тільки рішення суду, а ще й думка про суддю.
Авторитет судді формується не за кількістю скасованих рішень, а тим, як він себе проявляє як людина і як фахівець у галузі права

Добавить комментарий